Українська держава, проголошуючи землю об’єктом права власності Українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а також закріплюючи, що використання об’єктів власності не може погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі, визнала високу цінність цього природного ресурсу, що закріплено у Конституції України.

Земельний Кодекс України, розвиваючи відповідні положення, встановив, що одним із завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель (ч.2 ст. 4; п. «г» ст. 5; ст. 163, 182 ЗК України). На виконання відповідного завдання законодавцем закріплено певні правила поведінки щодо використання за цільовим призначенням земель, в цілому, та земельних ділянок, зокрема. Причому, дотримання відповідної поведінки є обов’язковим для всіх суб’єктів земельних правовідносин незалежно від титулу, на якому їм належать земельні ділянки. Водночас землевласники та землекористувачів наділені і певними правами щодо вимоги забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням іншими суб’єктами.

Загальне коло прав та обов’язків суб’єктів  землевикористання окреслено статтями 90, 91, 95, 96 Земельного Кодексу, які до них відносять:

• право самостійно господарювати на землі (п. «б» ч.1 ст.90 та п. «а» ч.1 ст. 95 ЗК);
• ч.1 ст.90 ЗК передбачено право укладати договір застави з кредитною установою;
• право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (п. «в» ч. 1 ст. 90 та п. «б» ч. 1 ст. 95 ЗК);
• пункт «д» ч. 1 ст. 90 та п. «ґ» ч. 1 ЗК передбачає право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди;
• право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загально поширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі (п. «г» ч. 1 ст. 90 та п. «в» ч. 1 ст. 95 ЗК);
• пунктом «ґ» ч. 1 ст. 90 та п. «г» ч. 1 ст. 95 ЗК встановлено право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Обсяг прав землекористувачів залежить також від умов надання земельної ділянки. Ряд прав землекористувачів, зокрема орендодавця та орендаря, передбачено спеціальним Законом «Про оренду землі» (ст.ст. 24, 25). Так, ч. 1 ст. 24 Закону орендодавцю надаються наступні права: вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються, своєчасного внесення орендної плати.

Загальне коло обов’язків суб’єктів сільськогосподарського землевикористання визначено ст. ст. 91, 96 Земельного Кодексу. До них, зокрема, належать такі обов’язки: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан ї використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Наведений перелік обов’язків власників земельних ділянок не є вичерпним, на що прямо вказується у ч. 2 ст. 91 Земельного Кодексу. Окрему групу обов’язків орендаря передбачено і спеціальним Законом «Про оренду землі», в якому обов’язкам орендарів земельних ділянок присвячені лише загальні норми, вміщені у ч. 2 ст. 25 Закону, які встановлюють, що орендар земельної ділянки зобов’язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у 5-денний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Перелік обов’язків землекористувачів визначений також і статтею 35 Закону «Про охорону земель» (який є більш конкретизованим порівняно із ст. 91 ЗК). Так, власники і землекористувачі, в тому числі орендарі земельних ділянок, при здійсненні господарської діяльності зобов’язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробки і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов’язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; надавати відповідним органам виконавчої і влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів; сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів тощо.

У власників землі й землекористувачів  є різноманітні права та обов’язки, але вони взаємопов’язані між собою, тому їх повсякденне дотримання – це гарантія успішної, спокійної праці.